З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну більш ніж 700 тисяч росіян переїхало до Грузії. Журналістка телеканалу Київ Олександра Сулименко вирушила у Тбілісі у робочу поїздку і поділилася своїми спостереженнями стосовно того, як почувають себе сотні тисяч росіян, які емігрували туди.
У Грузію я приїхала на 3 дні по роботі. Ще до того, як приземлилися у Тбілісі, ми з колегами домовилися: ні за яких обставин не розмовлятимемо російською, тільки українська чи англійська, хоча грузини, зрозуміло, російською володіють ліпше.
Як тільки ми вийшли з аеропорту, типовий грузинський таксист запропонував нас відвезти, на що ми коректно відмовили, англійською.
Це вулиця Тамріко Човелідзе у Тбілісі, розмальована українськими та грузинськими прапорами.
“Вдаєте, що рідну російську забули? Страшно, га?” – прогарчав грузин: подумав, що ми росіяни. Було образливо, та думка, що в аеропорту Тбілісі саме так зустрічають росіян – зігріла душу.
В дорозі до готелю українських прапорів ми нарахували більше за грузинських.
Проукраїнське Тбілісі
Це вулиця Мераба Костави у Тбілісі з плакатом Слава Україні.
Дійсно, українських прапорів і символіки у Тбілісі більше, ніж у Києві. Плакати на будинках і стовпах закликають рашистів «йти додому», а на стінах написи з проханнями не пускати чоловіків на війну з Україною. Що цікаво: ніхто ці написи не псує, а плакати – не зриває.
«Кто тут правила нарушает, тот по ушам получает» – пояснив грузин Зураб Гелашвілі, з яким ми познайомилися, коли шукали, як пройти до храму Святої Трійці.
Чоловік розповів: якщо росіяни будуть порушувати правила правопорядку, їх миттю відправлять назад у Росію. Тому переважно вони намагаються не привертати до себе уваги. Грузини ж хоч росіян і зневажають, та попри це відмінно на них заробляють: за останні місяці ціни у Грузії виросли у півтора раза.
«З того моменту, як вони поприїжджали, ціни пішли угору. Зараз грузинські студенти не можуть дозволити собі житло через те, що все зайнято росіянами і коштує дуже дорого» – розповідає мешканка Тбілісі, журналістка Ліка Закашвілі.
Грузинська вечеря у ресторані “Хліб та вино” у Тбілісі.
І справді, середній чек у звичайному тбіліському ресторані – 600 гривень на людину, житло — від 2000 гривень за ніч, шопінг… краще пройтися магазинами Варшави.
Та росіяни обирають платити, аніж повертатися назад до Росії. Переважно вони проводять час у центрі Тбілісі.
В оточенні росіян
Неодноразово ми опинялися у ситуаціях, коли на один квадратний метр жодних грузинів, одні росіяни. Зокрема у ресторанах. Одного разу ми робили замовлення у закладі англійською, офіціант, грузин, звернувся до нас з проханням говорити російською, адже: «ви вмієте, а мені так було б легше». Звісно, ми відмовили: «Українською або англійською, обирайте». Нашу розмову почули росіяни за сусіднім столиком, після чого почали розмовляти… пошепки. І швидко пішли.
Прохання до росіян на стовпі по дорозі до пам’ятника Матері Картлі у Тбілісі.
«Росіяни у Грузії поводять себе стримано. Іноді вони намагаються спілкуватися англійською, тому що розуміють: їм у Грузії не раді». – розповідає журналістка Ліка.
Та попри це трапляються типові неадекватні рашисти.
«Одна п’яна росіянка поводила себе дуже агресивно у супермаркеті. Вона билася, кричала “слава Росії”. Це було жахливо». – згадує Ліка.
Жінку зняли на відео і вивели з магазину. У мережі користувачі засудили її поведінку. Та, наскільки відомо, росіянку не депортували і вона як і раніше може порушувати правопорядок у Грузії.
«Україна бореться за свободу Грузії»
Фотографії грузинських військових, які загинули на війні в Україні. Куточок пам’яті біля грузинського парламенту.
Більша частина мешканців Грузії розуміє: те, що відбувається зараз, напряму стосується і їх країни.
«Своїй 9-річній донці я постійно розповідаю, що Україна зараз бореться і за нашу свободу також. Україна бореться за свободу і щасливе життя. І ми знаємо, що перемога України означає і перемогу Грузії також». – схвильовано говорить журналістка.
У наш останній день ми зайшли у винний магазинчик, обрати сувеніри. Продавець, 26-річний хлопець Вахо, помітив брошку з прапором України на моєму пальто.
– Ви з України?
– Так.
– В мене бабуся була з України… – у нього з’явилися сльози на очах, – Можете розмовляти зі мною українською, я розумію. Мені так шкода…
Хлопець дійсно заплакав. Та попри це, за 5 хвилин вже спокійно обслуговував компанію росіян. Тож, хоч жовто-блакитні прапори і майорять на будівлях Тбілісі, у її столиці росіяни почувають себе досить комфортно.
Печатки для входу у бар Дедаєна, у який якось не пустили російську журналістку Ксенію Собчак.
«Ми, грузини, просили владу закрити кордони для росіян, тому що ми розуміємо, що така їх кількість тут має для нас реальну загрозу. В один день Путін може сказати: «Дуже багато росіян живе в Тбілісі, я маю врятувати їх». І він прийде сюди знову їх «спасать». – підсумовує Ліка Закашвілі.
Чи не призведе така політика держави до чергової катастрофи, думаю, дізнаємося пізніше.
Напис на вході у бар Дедаєна, у який якось не пустили російську журналістку Ксенію Собчак.
Фото: Олександра Сулименко
